Нагадаємо, Леонід Яковишин вивозив свою техніку, що була розташована у Бобровицькій громаді Чернігівщини.

Більше 40 комбайнів і 100 тракторів John Deere направили до Закарпаття. Туди направляються і працівники, які обслуговуватимуть техніку.

В інтерв’ю «Суспільному« Леонід Яковишин розповів:

«Я – бізнесмен. І я думаю за своє господарство – не тільки про те, що буде сьогодні, а й про те, що буде через місяць. Я не маю права, щоб мої трактори потрапили під обстріли або до рук росіян. Росія готується до масштабної атаки. Ми не можемо допустити, щоб господарство, в яке я вклав 52 роки свого життя, щоб якийсь фашист міг його розбомбити».

За його словами, трактори, комбайни, посівний матеріал – це серце його господарства. Протягом п’яти днів він вивіз це все (мова про 41 комбайн і 100 тракторів, – ред.) у безпечне місце, стільки ж потрібно, щоб повернути техніку.

 «Це (техніка, – ред.) коштує десятки мільйонів доларів. В мене таких грошей немає повторно купити, і не буде».

Ціни на добрива після російського вторгнення зросли. А тому сіяти кукурудзу, яку Яковишин називав «другою нафтою», невигідно.

«Не те, що невигідно – а неможливо. Селітра – 39 тисяч тонна. Я з Росії шість тисяч тонн безводного аміаку брав кожен рік (до повномасштабного вторгнення, – ред.). По дев’ять тисяч з доставкою з Тольятті в Бобровицю. Зараз ця тонна – 59 тисяч. А селітра – 39 тисяч. Мені треба 12 мільйонів доларів, щоб тільки закупити селітру під кукурудзу».

Яковишин говорить, що має 200 тисяч тонн запасів кукурудзи. З його слів, він може повернутися до вирощування кукурудзи, але тоді, коли здешевшають добрива.

«Земля була є і залишається годувальницею, і дорожче нічого немає. Той, хто позбувається землі – той позбувається життя. Мене гроші як такі не цікавлять».

Разом з тим, каже, земля не буде гуляти.

«Посію те, що мені вигідно: соняшник. Бо там я внесу один центнер селітри – це п’ять тисяч гектарів. Сої буде пару тисяч гектарів – без добрив, ячменю. Десять тисяч я посію з 33 000. А то буду тримати «під паром» до осені, й посію 23 тисячі гектарів пшениці».

Такий варіант виходу з ситуації став можливий тому, що, зі слів Яковишина, підприємство має фінансовий запас. Завдяки цьому він може й платити зарплату працівниками.

За словами Яковишина, не зважаючи на те, чи є в людей робота, вони матимуть зарплату – десять тисяч гривень на місяць. Каже, цього вистачить на рік.